Народ без історичної пам’яті –
Це народ без свободи.
М.Грушевський
Основні дані с. Добрівляни
Село Добрівляни
Країна Україна
Область Тернопільська
Район Заліщицький
Засноване 1440 рік
Населення
станом на 1.01.2013 р. 1834 чол.
Територія 12,440 км2
Густота
населення 159,16 осіб/км2
Кількість
дворів 621
МОЄ СЕЛО - МОЯ СВЯТИНЯ
Мальовнича сонячна долина на березі
Дністра, оповита ранковою срібною мрякою, що ховає під своїм покровом зелені гаї
та дністровські пологі яри, саме тут розкинулось мальовниче село Добрівляни
простяглись уздовж Дністра в каньоні ріки, якому цього річ виповнилося 573 роки
з часу першої писемної згадки.
Добрівляни розташовані у родючій
долині над річкою Дністер при шосейній дорозі Заліщики – Борщів – Мельниця –
Подільськ, віддалене від міста Заліщики на 2 км
Село простягається на 3285 км з добротною
центральною трасою, по якій курсують автобуси, автомобілі та маршрутне таксі.
Мальовничі краєвиди у народі отримали
назву Заліщицькі Карпати.
Вперше про поселення Дубровляни
згадується в збірнику документів Малопольщі у Вроцлаві за 1440 рік. У податковому
реєстрі вказується, що в Дубровлянах Червоногородського староства проживало 5
сімей.
Про виникнення села існують різні легенди. Одна з них
розповідає, що перше поселення було над річкою, під лісом – дібровою, яка дала
початок назві Дібрівлєни, тепер Добрівляни. Інша легенда розповідає, що колись
тут, на березі Дністра, поселились втікачі з Болгарії. В той час володаркою
цього краю була багата пані Уляна. Вони попросили у володарки згоди поселити їх
саме у цій долині, яка в той час була лише обмеженим берегом ріки. Поселенці були
з роду садівниками та городниками. Вони вміли обробляти землю і скоро слава про
родючу землю розлетілась по навколишніх поселеннях. І назвали люди долину –
долиною доброї Уляни ( Добровляни ). Сюди переселилися досвідчені городники з
Болгарії, вони осушували велику територію боліт, де вирощували ранні овочі.
В місцевій говірці назва села звучала
«Дібрів’єни», а
цю назву одні пояснили, що нібито «добро» (тобто добру, родючу землю) «влила»
дністрова вода, інші, що над селом ріс ліс-діброва.
У минулому село було невелике, бо
навіть старожили пам’ятають
його наполовину меншим. В основному воно розрослося в другій половині XIX- на початку XX століття.
У 1922 р. в селі вже було 1356
мешканців, на даний час у с. Добрівляни (тоді Добровляни) проживає 2148
чоловік.
Свої назви мікротопоніми села
отримали від географічного розташування.
Подорожуючи з міста Заліщики в село,
проходимо похилою дорогою, яку люди називають Садище. Тут вздовж дороги, свого часу, були великі сади, що
розкинулись на пагорбі між двома природними ярами, які на сьогоднішній день
засипані. Перший яр розташовувався, де сьогодні Заліщицька автостанція, міський
ринок, база споживчої кооперації і далі до
р. Дністер. Другий яр був
коротший, але значно глибший, і розміщувався там, де ще нещодавно стояв
цегельний завод, забійний цех худоби, і до
р. Дністер. Не дивно, що ця
частина села одержала назву Садище, сьогодні
ця територія належить до міста
Заліщики.
Дуднева – це частина села, яка розташована на пагорбах, де закінчується
ліс. Тут був кар’єр, де
видобували камінь-вапняк. Коли велись відповідні роботи, чувся сильний
відгомін-дудніння.
Гасівка – в цій частині села перші
поселенці с. Добрівляни гасили вапно.
На Тямпі – означає «на сторожі».
На краю села, на найвищому місці, розміщувалась хатина огорожа, що охороняв
село. В тривожну хвилину він подавав жителям села певний сигнал.
Вільгова – так називають частину
дороги на схилі гори. Укріплюючи свої східні володіння, австрійський уряд
виділив гроші на будівництво дороги, яка будувалась за цісаря Вільгельма, тому
отримала назву Вільгова, або Цісарська дорога.
Гукало – частина села, що дуже
близько розташована біля р. Дністер. Колись люди виходили на пагорби і легко
перегукувалися з мешканцями
с. Репужинці Заставнівського
району Чернівецької області, бо тут сильне відлуння.
Підгора – частина села, розташована
під горою, одержала і відповідну назву. Першими тут з волі пана Броніцького,
поселилися лісники, що працювали у панському лісі.
Криве – розташоване на правому
згині річки Дністер.
Помірки – північно-східна частина села. Після
того, як громадяни села програли судовий позов з паном бароном Турнау, ця земля
вважалася панською. Коли до керівництва господарством перейшла Стелла Турнау,
вона міряла і продавала невеличкі ділянки селянам - відміри.
Обіжева – при набігах татар, які йшли по Дністру і
переходили брід, з Тямпи можна було помітити їхні загони. Люди тікали в ліс і
ховалися в густих заростях.
Поблизу Добрівлян виявлено
археологічні пам’ятки трипільської культури, культури Ноа, могильник княжої
доби, збереглися земляні укріплення давніх часів.
1767 року води Дністра принесли
церкву, яку встановили в Добрівлянах.
1894 – 1896 рр. у Добрівлянах була
епідемія чуми.
До 1939 р. діяли товариства
«Просвіта», «Луг», «Сільський господар», «Рідна школа», «Союз українок», кооператива.
Село було центром виноробства. Щороку
тут проводили традиційне свято «Винобрання» («Вінобранє»), на яке приїжджали з
усієї тодішньої Польщі. 1941 р. село було затоплене, через це німецька влада
звільнила жителів від податків. Велика вода прийшла у Добровляни ще у 1969 та
2008 роках.
У селі побудовано церкви Царя Христа
(1943р.), святого Димитрія Солунського (2002 р.), каплицю (1991р.), встановлено
пам’ятні знаки на честь скасування панщини, загиблим від чуми (1896р.), на
честь 1000-ліття хрещення України-Руси, 2000-ліття народження Ісуса Христа,
споруджено пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні
(1967р.), насипано символічну могилу Борцям за волю України (1992р.)
ШКОЛА НАВЧАЄ ЮНЬ
Наша школа – це наша історія, наше
майбутнє, яке творять наші наставники. Вони вчать нас здобувати знання, вміти
їх накопичувати, систематизувати, аналізувати.
Школа в с. Добрівляни існувала з кінця ХІХ
століття. У першій половині ХІХ століття мережа шкіл у Заліщицькому повіті, до
якого і належало село, вже була доволі поширена, але ми не маємо достовірних
даних на той час про існування школи в Добрівлянах. Діти ходили до школи в
Заліщики, де була так звана «головна школа» поставлена на вищому рівні
навчання, 7-класна з польською мовою навчання, як за Австрії так і за Польщі. В
1892 році в Добрівлянах засновано читальню «Просвіти», що була центром
культурного та економічного життя. Цього року починається будівництво нового
приміщення для школи на місці старої хати. В 1893 р. будівництво припиняється
через страшну хворобу – чуму. Та незабаром відновлюється і в 1930 р.
будівництво було завершено. В сільській школі діяло два класи з українськими
вчителями і українською мовою навчання. З другого класу крім рідної мови, обов’язковим
було вивчення польської і німецької мов. Основною базою для навчання були
церковні книги. Освіта не була обов’язковою, але майже всі діти відвідували
початкову школу.
1 вересня 1939 року вибухнула
польсько-німецька війна, що дала початок Другій світовій війні. Почалися масові
арешти українців, переважно інтелігенції. Не оминули ці події і Добрівляни.
Було арештовано двох учителів. Незважаючи на непослідовні воєнні події,
навчання в школі проводилось, але вже з тією різницею, що українська мова стала
мовою навчання.
Після закінчення війни відбувається
реорганізація шкільної системи. Школа з 4-класної стає 7-класною і розміщується
у 3-х корпусах. Відійшли в минуле «Січ», «Сокіл», «Луг».
1 вересня 1963 року відбулося урочисте
свято відкриття нової школи. Радо вітала школа першокласників, а їх було аж 42.
У школі сформувався прекрасний учительський колектив, який вивчив та виплекав
не одне покоління гідних людей. Але як і все у цьому світі, шкільне життя
вирувало і змінювалось.
На даний час у школі навчаються 80 учнів.
Радісно, що в школі панує атмосфера творчого неспокою, у якій дух свободи
поєднується з почуттям обов’язку, дружні, товариські стосунки між учителями і
учнями.
ПРОСВІТНИЦЬКИЙ РУХ
Товариство «Просвіта» засноване в 1868
році народовцями у Львові, які присвятили себе справі піднесення культурного й
освітнього рівня селянства за допомогою сільських учителів і парафіяльних
священиків.
Завдяки самовідданій праці таких
провідних діячів «Просвіти», як А.Вахнянин і особливо О.Огоновський, на початку ХІХ ст. товариство мало 77
регіональних відділень, близько 3 тисяч читалень і бібліотек. Здійснювалися
також спроби організувати сільську молодь. У 1894 році були засновані
гімнастично-протипожежні товариства під назвою «Сокіл» та «Січ» на зразок
чеських організацій.
Ці юнацькі групи давали селянам
нагоду не тільки брати участь у парадах, вони виховували схильність до
дисципліни. Зростання таких організацій свідчило про те, що народовці змогли
перейти від діяльності в мало згуртованих студентських групах 1860-х рр. до
систематичної діяльності в масових організаціях, що були характерною ознакою
кінця
ХІХ ст.
По всій Україні, в кожному селі та
місті співали хори, працювали аматорські драматичні гуртки. Їхня майстерність
зростала, досягала висоти, затихала, а потім відроджувалася знову.
1903р.філія товариства «Просвіта»
заходом о. Йосифа Раковського, професора учительської семінарії в Заліщиках, виростили
шкілки морелевих деревець у Добрівлянах, чим поширила тисячі щеп тієї вартісної
садовини.
У селі Добрівляни у Народному домі
займалися гуртки «Сільського господаря» та «Рідної школи», відділ «Союзу
українок» і товариство «Луг».
Перед Першою світовою війною було
створено пожежно-гімнастичне товариство «Січ», яке мало свій оркестр.
Капельмейстером цього оркестру був відомий Михайло Гайворонський.
Польські окупанти переслідували
селянських провідників, які вели просвітницьку роботу серед односельчан. Після
окупації 1920 року польська поліця арештувала кошового товариства «Січ»
Григорія Кузняка і забрали до Чорткова, де він помер після важких катувань.
Розвиток культосвітніх і
соціально-побутових закладів
З 1893 року в селі діє філія
бібліотеки, м. Заліщики. Тоді ж у селі починають зводити будинок-читальню. За
цю справу взялися передові люди того часу: Серновський Федір Михайлович,
Дмитрук Григорій Семенович, Качор Дмитро Васильович.
На даний час будинок-читальня має
назву Народний дім, а в сільській розмові його називають клубом. У клубі
створено музичні гуртки, Добрівлянський народний хор та інші гуртки.
У 1927 році с. Добрівляни було
приєднане до округу санаторної зони курорту м. Заліщики, що сприяло піднесенню
його культури і добробуту.
Хто не захоплювався багатством і
простотою українських пісень, кого не зачаровували кришталева чистота й широта
їх мелодії, мудрість і глибина їх змісту!
Пісні-самоцвіти лунають над широкими степами і
сивими горами, то як стогін Дністра, розбурханого шаленим вітром, то як голос
душі людської, сповненої туги за рідним краєм і безмежної любові до святої
матері-землі. А коли оспівується наша велична Україна, в них лунає радість
творчої наснаги і вільної праці.
Лине пісня над сивим Дністром. Вона взяла
початок у далекому 1947 році з легкої руки сільського співака Івана Романка, та
Василя Мамалиги які організовували в селі Добрівлянах молодіжний хор. І
судилось колективу довге і щасливе творче життя.
У сільському клубі проводяться
вечори для молоді, дискотеки, відкрито доступ до двох комп’ютерних клубів.
Милозвучні, зачаровуючи українські
народні та авторські пісні лунають завдяки ансамблю «Берегиня», які з часу
свого заснування та до сьогодні під керівництвом незмінного Лугофета М.П.
пропагандує, зберігає і примножує національні традиції, культуру, самобутну
пісенну творчість Заліщицького Наддністров’я. Систематично поповнюють розмаїтий
багатий репертуар, ансамбль з честю підтверджує високе та почесне звання
«народний». Впродовж кількох останніх років з ініціативи Лугофета М.П. при
підтримці сільського голови Добрівлян за участю колективів і аматорів виконання
українських пісень проходить фестиваль «Купальська мелодія Добрівлян».
Майже 10 років після роботи у районному
відділі культури і туризму Народний дім к Добрівлянах очолив талановитий аматор
сцени, організатор багатьох вечорів, культосвітніх і розважальних заходів Юрій
Миколайович Гев’юк. За рахунок коштів бюджету сільської ради і спонсорів у 2010
році проведено капітальний ремонт Народного дому села-встановлені вікна і
двері, постелена нова підлога, встановлені дерев’яні лавки, встановлено
електричне опалення, виготовлено стенди, закуплено меблі, закуплено одяг сцени…
Клуб гуртує, зберігає і примножує народні традиції, українську культуру.
З 1947 року з ініціативи активістів за
відновлення українських звичаїв і обрядів, збереження народних пісень,
національного мистецтва під керівництвом Івана Миколайовича Романка був
організований хор «Добровляни», який впродовж короткого терміну завоював
популярність не тільки в селі, районі, області. А й далеко за межами
Тернопільщини.
На VI Всесвітньому
фестивалі молоді і студентів у м. Москві в 1957р. хор нагородили бронзовою
медаллю. А в 1964 році йому присвоєно високе почесне заслужене звання
«народний», яке з того часу і до сьогодні хор підтверджує своїм високохудожнім
виконанням народних українських пісень, творів, братніх слов’янських народів та
народів світу. Народний хор «Добровляни» - учасник, переможець, дипломант
багатьох конкурсів і фестивалів, виступів у містах і селах України, близького і
далекого зарубіжжя, а також на телебаченні-містах Чернівці, Львів, Тернопіль,
Київ, Москва, Пенза ( Російська Федерація), а також в Болгарії. Керівниками
хору і диригентами були І.М.Романко, Я.В. Смеречанський, Т.М. Хмурич. У даний
час керує хором Г.М. Навізівська.
Народний хор «Добровляни» обслуговує церковні богослужіння. В Народному домі
села створено музей народного самодіяльного ансамблю «Берегиня» РБНТ.
Тут зібрані всі нагороди і цінні
дарунки.
Фельдшерсько-акушерський
пункт у селі-лікарня в мініатюрі. Сюди зі своїми болями і тривогами щоденно,
цілодобово звертаються пацієнти населеного пункту-від найменшенького,
наймолодшого і до сивочолого поважного ветерана. Першу медичну невідкладну
допомогу надають досвідчені і молоді фахівці. Понад 15 років ФАП у Добрівлянах
очолює Роман Григорович Петрас, який після 28 років роботи на швидкій допомозі
повернувся до рідного села.
«Роман Григорович - небайдужий до
роботи, відповідальний, хоче, щоб робота проводилась на високому рівні, щоб
кабінет був найкращий і цього
домагається», - відгукується про Романа Петраса заступник головного лікаря ЦКРЛ
І.І. Горбачевська.
«Наш доктор», - так називають
Романа Григоровича чи не усі, кому він прийшов на допомогу. Медичний пункт-чи
не найкращий серед ФАПів району. В цьому заслуга сільського голови С.Ф. Гуцуляка,
завідуючого ФАПом Р.Г.Петраса, акушерки - Марії Солтис.
На балансі сільської ради перебуває
спортивний стадіон з усіма спортивними майданчиками.
На території села функціонує ДП
«Заліщицьке лісництво» Чортківського лісового господарства, яке старається і
виконує свої основні свої основні завдання. В 1973 році був зведений новий
адміністративний корпус лісництва. При безпосередньому керівництві та участі
першого лісничого Ізидора Степановича Бабія був закладений біля контори парк.
Більше 10 років лісництво очолює Василь Йомипович Фреяк. На території двох
підлеглих Заліщицького і Борщівського районів ліси займають понад 4200га. З
часу створення лісництва і до сьогодні
беззмінним головним бухгалтером працює Марія Євгенівна Верхомій. Тісно
співпрацює ДП «Заліщицьке лісництво» з місцевою школою в Добрівлянах, при якій
діє шкільне лісництво. Спільними зусиллями щороку заліснюється 15-20 га неугідь, стопроцентно
відновлюється лісовий фонд, який підлягає вирубці. Працівники лісництва
проводять черенкування, вирощують саджанці, здійснюють озеленення підлеглих
територій лісництва.
При сприянні сільського голови С.Ф. Гуцуляка
на початку квітня 2006 року ПП Андрушко Любов Миронівна відкрила в наданому
сільською радою приміщенні перукарський салон. Після закінчення Заліщицького
ВПУ перукар-модельєр Остапчук Ольга Богданівна надає жителям Добрівлян усі види
перукарських послуг. Завдяки цим підприємливим людям добрівлянці мають можливість
зберегти дорогоцінний час, заощадити сімейний бюджет.
Функціонують 6-ть приватних і
господарських магазинів.
ГОРДІСТЬ СЕЛА-ЛЮДИ
Кузняк
Богдан Ярославович - доктор економічних наук, професор,
м. Полтава
Олійник Микола Федорович –
інженер-конструктор КБ ім. Антонова,
м. Київ
Барабаш Мирослав – викладач
музучилища, м. Вітебськ, Білорусь.
Шминдюк Василь Григорович – зам.
Міністра торгівлі, м. Фрунзе, Киргизтан.
Романко Іван Миколайович – один
із засновників хору «Добрівляни», директор музичного училище, м. Тернопіль.
Наталія Шелепницька – заслужена
артистка України, м. Київ.
Звіздарик
Василь Миколайович – заслужений працівник культури
України, композитор, м. Косів
Івано-Франківської області.
Лугофет Мирослав Петрович – керівник
народного аматорського
ансамблю «Берегиня» РБНТ.
Устяник
Степан Михайлович – директор Івано – Франківського музучилища.
Романко Михайло – директор музичного училища,
м. Чернівці.
Махніцький Роман Миколайович – кандидат механіко –
математичних наук, викладач ВНЗ, м. Львів.
Романко Юрій Миколайович –
працював у філармонії, м. Львів, проживає в США.
Теремчук Ірина Василівна –
викладач ВНЗ, м. Тернопіль.
Звіздарик Микола Михайлович –
директор тролейбусного депо,м. Тернопіль.
Романко Петро Миколайович –
директор маслозаводу м. Заліщики, головний інженер молочної промисловості
Тернопільської обл.
Ковцун Петро Іванович – лікар
військового шпиталю, староста хору «Добровляни».
Шух Лідія Онуфріївна –
викладач вищого навчального закладу
м. Чернівці.
Кузняк Наталія Богданівна –
викладач Буковинської медичної академії,
м. Чернівці.
Петришин
Степан Васильович – викладач училища, м. Чернівці.
Максимчук Володимир Петрович – працівник СБУ,
м. Київ.
Гошовський Роман Михайлович –
голова споживчого товариства Красногвардійського району, АР Крим.
Кирилецький Іван Михайлович – доцент
Рівненського педінституту, ректор недержавного Рівненського інституту
управління, бізнесу та економічного права.
Директор і засновник товариства з
обмеженою відповідальною відповідальністю «Євроавто», «Підручники і посібники».
Клічук Василь Миколайович - фармацевт,м. Чернівці.
Федорашко Микола Михайлович –
активіст громадського руху, незмінний староста народного хору «Добровляни».
Мамалига Василь Михайлович –
активний громадський діяч села.
Довганик Марія Григорівна –
учитель ЗОШ І-ІІ ступенів, с. Добрівляни.
Юрійчук Василь Онуфрійович – лікар –
кардіолог, м. Львів.
Никорук Михайло Васильович –
активний громадський діяч села,
різьбяр, меценат.
Срібний Ігор Миколайович –
лікар, м. Чернівці.
Бойчук Адам – викладач
інституту іноземних мов, м. Харків.
Макух Василь Васильович –
успішний бізнесмен, меценат, м. Чернівці.
Гринишин Богдан Романович –
успішний бізнесмен, меценат,
м. Івано – Франківськ.
Кіян Юрій Петрович – народний
цілитель, м. Хмельницький.
Романко Микола Дмитрович –
уродженець с. Добрівляни, жертводавець церкви, м. Торонто, Канада.
Никорук Василь Григорович –
травматолог, м. Хмельницький
Старі Добрівляни
УГКЦ Царя Христа
УАПЦ КП Святого Димитрія
Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів села
Добрівляни
Панорама Добрівлян
Вид з космосу на село
Карта
Заліщицького району
